Гинемо за метал » Медиавектор. Независимое информационное издание
Контакты: mediavektor.org@yandex.com
 |   |  Обратная связь

Опрос

Loading...



Календарь
«    Август 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 


 
 

Гинемо за метал

24-09-2009, 11:47 | Новости, Экономика
Гинемо за металПід час економічної кризи галузі-локомотиви української економіки – металургія та хімічна промисловість (понад 25% ВВП) – зазнали чи не найбільших втрат. У січні – липні 2009-го обсяги виробництва металургійних підприємств становили 67 млн. грн., що на 41,2% менше, ніж за аналогічний період минулого року, а хімічних підприємств – 23 млн. грн. – мінус 33,2%. При цьому середньогалузеве падіння промислового виробництва, за даними Держкомстату, було значно меншим – 30,4%. Безпосередньою причиною такої ситуації, на думку старшого економіста Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдара Ґазізулліна, є повна залежність цих галузей від світових цін на їх продукцію. Якщо чорні метали чи добрива дешевшають, то комбінати опиняються в дуже скрутному становищі, а разом із ними просідає вся вітчизняна економіка.

Металургія та хімпром прямо впливають на курс гривні, оскільки є головними постачальниками валюти в країну. Зокрема, за даними Нацбанку, частка металургійних підприємств в українському експорті становить 32%, хімічних – близько 10%. Протягом останнього року попит на сталь і мінеральні добрива на світовому ринку різко впав. У результаті цього ціни на квадратну заготовку знизилися з $1100 до $400 за тонну, на карбамід (азотне добриво) і аміак – більше, ніж удвічі. Як наслідок – на початку року заводи почали зупинятися, безробіття зростати, а падіння українського ВВП було одним із найбільших у світі. В умовах різкого скорочення обсягів продажу металургійних та хімічних комбінатів на зовнішніх ринках кумулятивний дефіцит поточного рахунка платіжного балансу країни (річний експорт товарів та послуг мінус імпорт) в липні 2009-го досяг загрозливої позначки – $6,9 млрд, що сприяло девальвації гривні.

Вітчизняна економіка могла зазнати значно менших втрат, якби експортери освоювали не лише зовнішній, а й внутрішній ринок. Наприклад, за інформацією заступника міністра промислової політики Сергія Грищенка, 25% попиту на чорні метали всередині країни за­безпечує імпорт (2,27 млн т, дані за 2008 рік). Близько 50% цього металу в Україні не виробляють, але принаймні половину імпортного прокату можна замінити на вітчизняний. Утім, в українських експортерів, інтереси яких не перший рік захищає держава, дещо інші орієнтири.

Сировинні королі

За останні 5–10 років українські експортери міцно посіли свою нішу на світовому ринку – вони виробляють передовсім напівфабрикати. Це пояснюється тим, що багатьом країнам невигідно будувати на своїх територіях великі та екологічно небезпечні заводи (нагадаю, виробництво чавуну або аміаку дуже забруднює довкілля). В Україні такі виробництва вже є, зводити їх не потрібно, й вони постачають на зовнішній ринок напівфабрикати, скажімо, квадратну сталеву заготовку, яку можна швидко переробити на готовий прокат. Більшість металургійних виробництв у Західній Європі та США займаються саме прокатом, а не виробництвом чавуну або сталі.

Такий стан "сировинного придатку" цілком вигідний для власників українських заводів. За словами аналітика IК Galt & Taggart Securities Євгена Дубогриза, собівартість наших напівфабрикатів нині одна з найнижчих у світі. Наприклад, квадратна заготовка в середині серпня коштувала близько $400 за тонну, тоді як у конкурентів на 5–10% дорожче. Але на ринку готового прокату Україна не спроможна конкурувати з іншими гравцями: собівартість цієї продукції вища, ніж у конкурентів. "У Туреччині на прокат однієї тонни сталі потрібно витратити максимум $15, тоді як в Україні – $20. Вітчизняним комбінатам вигідніше продати напівфабрикат у ту саму Туреччину", – каже Євген Дубогриз.

Власники вітчизняних заводів розуміють, що на ринку готового прокату їх здебільшого ніхто не чекає. Навіть якщо вони зуміють знизити собівартість, то в США, країнах Західної Європи чи Південної Америки (головні споживачі якісного прокату) найімовірніше запровадять антидемпінгові санкції проти українських виробників.

Сировинно-експортна орієнтація металургійних та хімічних підприємств України є цілком природною. Їх будували за радянських часів, аби забезпечити машинобудування, ВПК та будівництво металом, а аграріїв – добривами. Однак після розпаду СРСР ситуація кардинально змінилася, адже споживачі продукції цих заводів опинилися за межами країни. Тепер підприємства майже не продають своєї продукції на внутрішній ринок, а понад 70% експортують. Основні напрямки експорту – Бразилія, Індія, Китай та інші потужні економіки, що розвиваються.

При цьому світовий ринок може спокійно обійтися без українських напівфабрикатів. Як на металургійному, так і на хімічному ринках найбільші споживачі зазвичай намагаються домовитися з постачальниками на рік уперед. Якщо ж продукції не вистачає або вона терміново потрібна в додаткових обсягах, то покупці звертаються до так званого спотового ринку (контракти на якому укладають лише на місяць уперед). Гравцями саме спотового ринку є вітчизняні експортери. Здебільшого український товар купують міжнародні трейдери-посередники, які вже з вигодою для себе постачають сталь, заготовки, аміак чи карбамід споживачам.

Консервативні інвестиції

За даними Сергія Грищенка, в 2007 році на оновлення металургійних та хімічних заводів залучили понад $2 млрд, у 2008 році – $1,7 млрд. Ще п’ять років тому про такі обсяги годі було й мріяти: в 2002-му на модернізацію українських металургійних комбінатів спрямували лише $0,25 млрд, у 2003-му – $0,41 млрд. Однак левова частка цих інвестицій пішла на те, щоб оновити виробництва виключно напівфабрикатів. Амбітніших завдань ніхто з власників металургійних та хімічних підприємств перед собою не ставив.

За словами Євгена Дубогриза, головна мета модернізації як хімічних, так і металургійних комбінатів – здешевити виробництво, тобто знизити собівартість продукції. "Зокрема, металурги намагаються покращити продуктивність наявних у них потужностей", – каже експерт. Цим займаються майже всі металургійні заводи: Алчевський та Єнакіївський метзаводи, Азовсталь, "Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг", Маріупольський меткомбінат імені Ілліча та інші.

Модернізують переважно виробництво чавуну та сталі (для довідки – металургійне виробництво зводиться до трьох процесів: виплавка чавуну з руди, виплавка сталі з чавуну, а потім – прокат сталі). "Для більшості заводів розвивати потужності з прокату немає сенсу: їх і так із запасом вистачить на всю сталь, що її можуть виплавити", – впевнений Євген Дубогриз і для прикладу наводить Азовсталь, де максимальна потужність виробництва прокату становить близько 8 млн т на рік, тоді як за нинішніх потужностей із виплавки чавуну виробництво сталі для прокату перебуватиме на рівні лише 6,5 млн т. Також металурги активно будують нові доменні печі для виплавки чавуну. Зокрема, ввели фактично нові домни на підприємствах Азовсталь, "Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг", Єнакіївському та Алчевському металургійних комбінатах.

На відміну від металургійних заводів, виробники аміаку й азотних добрив нові агрегати не будують, а покращують старі. Технологія виробництва азотних добрив передбачає переробку імпортного природного газу на аміак, який або експортують у рідкому стані, або переробляють на азотні добрива – карбамід та аміачну селітру. Попитом на експортних ринках користуються насамперед карбамід і рідкий аміак. Хімічні заводи намагаються знизити обсяг газу для виробництва аміаку. Зокрема, за даними аналітичного центру Держзовнішінформ, станом на минулий рік у середньому по галузі коефіцієнт переробки був близько 1,2 (щоб виробити 1 тонну аміаку, потрібно 1,2 тис. кубів газу). Лідирують за цим параметром Рівнеазот із витратним коефіцієнтом 0,95, Одеський припортовий завод – близько 1 (станом на минулий рік).

Хіміки без лірики

Чому хіміки та металурги різко збільшили витрати на модернізацію виробництва, цілком зрозуміло, – прагнуть скоротити споживання газу, який останніми роками стрімко дорожчає (з $50 за тис. м3 на кордоні з РФ у 2005 році до понад $250 у 2009 році). Нелогічним видається те, що наша держава замість того, аби сприяти розвитку внутрішнього ринку, вже не перший рік убачає пріоритетом своєї економічної політики захист інтересів вузької групи експортерів. Саме їм, а не текстильній, харчовій та іншим галузям промисловості, надають різного штибу преференції, зокрема пільги при імпорті інвестиційного обладнання. Саме металурги та хіміки є замовниками державної політики під час укладання газових угод із Росією, вступі до СОТ тощо. Досі зв’язок із владою українських ФПГ, які стоять за металургійними і хімічними підприємствами, лише закріплював сировинне status quo України. При цьому земельна, податкова, тендерна реформи, які мали б сприяти розвитку бізнесу, не пов’язаного з владою, блокують уже не перший рік. Причина – відсутність платоспроможного лобістського попиту на відповідні заходи держави.


Іван Нелюбченко, "Український Тиждень"




Другие новости по теме:
Покращення вже сьогодні Покращення вже сьогодні
В ООН покладають великі надії на економіку Китаю В ООН покладають великі надії на економіку Китаю
Логвіненко звітував за перший квартал. Логвіненко звітував за перший квартал.
Донецька область: від Донецька область: від "донора" до "реципієнта". Логвіненко про кризу ву ...
Інвестиційна привабливість Верховної Ради Інвестиційна привабливість Верховної Ради
 
| |
 
 



Новости







Free counters!