Мовне питання, з яким \»Партія Регіонів\» йшла на вибори в 2004 та 2006 роках виявляється зникло само собою після призначення її лідера на посаду голови уряду. Як, власне кажучи, і позиція з приводу членства України в НАТО, що засвідчив нещодавно підписаний \»Універсал Національної Єдності\». (хоча, справедливості заради, не можна не відзначити скоріше демонстративний характер даного документу, що не має жодної юридичної сили). Цікаво, чого надалі варто чекати від лідера \»регіоналів\» в рамках \»об\’єднання обох берегів Дніпра\» (химера, що не дає спокою декому ще з часів песимістичних прогнозів Хантінгтона)? В такому разі, слушним буде запитання, що надалі робити з так званими \»мовними суверенітетами\», безпосередніми ініціаторами яких виступала саме ПР? Хоча, частково, відповіддю на це питання може бути нещодавне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з приводу скасування проголошеної раніше відповідної постанови Міської ради. Знову винними виявляться органи прокуратури чи інші окремі особи, тоді як подібні відмови лідера реіоналів від передвиборчих обіцянок знайдуть виправдання за привабливими словосполученнями \»об\’єднання України\» та \»пошук компромісу\». В цьому, до-речі, Віктор Янукович поділяє долю гаранта Конституції, хіба що з обернено-пропорційними наслідками в плані електоральних симпатій.
І наостанок. Замість післямови. Чи стосувався заклик Януковича його першого зама з повноваженнями міністра фінансів Азарова М.Я.? Риторичне запитання…